Гуляя, попал, как-то, ослик под дождик.
Ох, как тяжелы эти капли дождя!
От боли вдруг вспомнил про маленький зонтик,
Что взял он с собою... и, видно, не зря.
Cтал, прячась от капель, о зонтике думать:
«Теперь стало больно, наверно, ему!
И надо же капать так недружелюбно,
Чтоб всем было больно?! Зачем, почему?!»
Но без дружелюбия им не остаться.
Пусть маленький домик, а всё ж приютит.
Когда же в нём ослик сумел оказаться,
Стал слушать, как дождик по крыше стучит.
А сделанный вывод, как прежде, не новый.
Не зонтик, так домик жалеет опять.
От капель, чтоб домику не было больно,
Решил он собою его закрывать.
«Ах, бедненький ослик! – кричал медвежонок –
Ведь больно от капель на крыше, поди!»
Ответом само прозвучало невольно:
«Кому-то же в жизни должно повезти!
Спасая других, забываешь о боли...
И тем я судьбе благодарен своей,
Теперь стал сильнее, чем зонтик, и домик…
А больно должно быть тому, кто сильней!»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
